Земля Загублених, або Маленькі
  • Hardcover
  • 224 pages
  • Земля Загублених, або Маленькі страшні казки
  • Катерина Калитко
  • Ukrainian
  • 12 March 2019

Земля Загублених, або Маленькі страшні казки❮Download❯ ➺ Земля Загублених, або Маленькі страшні казки ✤ Author Катерина Калитко – Essayreview.co.uk Земля Загублених щодня дрейфує морями альтернативної географії строго паралельно із нашою щоденною, звично Земля Загублених щодня дрейфує морями альтернативної географії або Маленькі PDF/EPUB ¶ строго паралельно із нашою щоденною, звичною географією Земля Загублених виникла для того, щоб надто інші люди, витіснені з «нормального» світу, мали куди піти Виросла з потреби в укритті та оперті Вона перероджується і розростається щоразу, коли черговий інакший переживає свою відкинутість, і тому постійно Земля Загублених, ePUB Ì оточена водою, як ембріон Тому й усі неймовірно різні люди цього малого світу — так чи інакше родичі, так чи інакше повторюють долі одне одного Ця книжка в ритмі дихання — про них Кожна історія — як міст через воду, щоб пройти і навчитися дихати в унісон з іншимиВ оформленні обкладинки використано Загублених, або Маленькі MOBI ò фото Катерини Калитко.


About the Author: Катерина Калитко

Катерина Калитко – поетка, прозаїк, перекладачНародилася або Маленькі PDF/EPUB ¶ року у Вінниці Закінчила Києво Могилянську академію Журналіст за фахом Лауреат конкурсів “Гранослов”, “Смолоскип”, фестивалю читаної поезії “Молоде вино”, літературної премії ім Богдана Ігоря Антонича “Привітання життя”, премій “Благовіст” і “Культреванш” Авторка п’яти поетичних збірок, численних публікацій у періодиці, альманахах.


10 thoughts on “Земля Загублених, або Маленькі страшні казки

  1. says:

    «Земля загублених» Катерини Калитко - найкраща книга, яку я прочитала у березні. І навіть більше - це одна з найкращих книг сучукрліт, яку мені довелось читати до сьогодні.

    Одного не можу збагнути: як сталось так, що ці «маленькі страшні казки» пройшли повз мене? Деякі історії в ній - ті, що описують свого роду альтернативне Середньовіччя - це ж магічний реалізм у чистому вигляді! Гострий, магнетичний, він заплутує і гіпнотизує, від нього хочеш відвести погляд і не можеш, і він продовжує вдивлятись у тебе своїми зміїними зеленими очима. Усе, як я люблю. Усе, як раніше я зустрічала у Маркеса чи Астуріаса.

    А мова? Ти неначе зручно вмостився у човен, збудований автором, пливеш по ріці сюжету, а слова то накочуються і заливають і човен, і тебе у ньому, то легенько б‘ються хвилею за бортом. Хтось колись сказав, що Калитко пише так, ніби це не українська література, а якісний переклад іноземної - настільки її стиль нетутешній.

  2. says:

    Несподівані сюжети, хоча зайшли мені не всі. Чарівна мова. І майстерність, якої не очікувала. Хочеться усе це і у великий роман! Може дочекаємося?

  3. says:

    Читати книги, на сприйняття яких впливають оціночні судження інших, мені дуже важко. Я мимохіть починаю прискіпуватися. Так-так, саме прискіпуватися, а не шукати ті плюси, які у них уже хтось знайшов. Тому коли збірка Катерини Калитко нарешті потрапила мені до рук, я вдихнула, видихнула, ще раз вдихнула і... забула видихнути. Та й дихати майже забула, доки не прочитала трьох перших оповідань збірки. Бо це було щось! Щось таке нове, таке яскраве, таке насичене, таке живе й емоційне, щось на межі реальності та фантастики (чи то фентезі), щось магічно-містичне, глибоке й глибинне, яке зачіпало за живе, затягувало вглиб Землі Загублених, й уже здавалося, що я не вийду звідти... Аж тут магія закінчилася, бо наступне оповідання було геть про інше. І зовсім про інше — наступне. І я зрозуміла, що можу дихати, бо вир, який мене так закрутив спочатку, раптом зник. Й уже навалювалася хвиля розчарування, якого я так боялася, аж тут — закрутило-понесло знову, знову з’явилися магія, глибина, знову я задихалася разом із тим хлопцем, який збігав на гору, аби допомогти народити жінці, котра прийшла в це оповідання з іншого, знову переживала катарсис-звільнення разом із ним й окремо, і думала, думала, думала про так багато важливих речей... Зізнаюся, аби взятися за наступне оповідання, я мусила знову навчитися дихати. І не даремно, бо повернення у Землю Загублених було таким же потужним, як і перше у неї занурення...

    Оце, мабуть, і все, що розкажу про цю книгу. Так, можна поговорити про тематику і проблематику (війна, ще одна війна, кохання, розуміння, привиди дитинства, дружба, гомосексуалізм, спокутування родових гріхів, фемінізм, сексизм, педофілія, Крим, безбатьківство, море, буденність, казковість...), але не хочу. Хочу ось так, емоційно...

  4. says:

    Це було дивно.
    В хорошому сенсі цього слова.
    Оповідання, які зовсім непов'язані між собою, але мають якусь одну нитку схожої дивакуватості.
    І найбільш дивовижним було те, що я не розуміла, де відбуваються події. У нашому світі. У вигаданому. В альтернативному просторі. У головах персонажів.
    У книзі не можна було довіряти нікому. Бо всі так само заплуталися як і я.
    Якась фантасмагорія, зміст якої зрозумілий тільки Катерині Калитко.
    Нам дали поглянути у шпарину історії, а потім різко обривали останнім словом оповідання.
    Жорстоко.
    Хотілося більше слів. Більше історій про героїв, які були на перших сторінках. І про тих, які закривали книгу.
    І більше слів, щоб побачити наскільки вміло можна навчитися ними жонглювати.
    Дивовижно дивний стиль. Справді.
    Оповідання були страшними в своїй дивакуватості. І незрозумілості. І якійсь готичній темряві.
    Надто багато землі, каміння, піску і вітру. Так багато, що інколи взагалі здавалося, що історії були не про людей.
    Це справді була Земля Загублених. І загубилися в ній, в першу чергу, ми.

  5. says:

    Перезавантаженнч для мозку. Не читайте цю книгу, якщо не готові вчитуватись між рядків, аналізувати, шукати заховані в буквах смисли та символи. Я впевнена, що чимало тут не зрозуміла, але багацько відчула: книга насичена алюзіями, магічно-реалістичними сплетеннями, дивовижними підтекстами.
    .
    Земля загублених - це глибока, пронизлива, написана красивою метафоричною мовою книга. Дев'ять розповідей, зв'язаних між собою перегуками мотивів та символів. Герої книги - за межами нормальності. Вони інакші, шукають себе. Може, не завжди розумієш їх життя, та завжди переносиш на себе крізь рядки їх біль.
    .
    Слово Казки в назві не повинно збити вас з думки! Це не той випадок, коли казки стосуються чогось фантастичного, надреального. Так, це тут є. Але в першу чергу казка тут - це звернення до архаїчного, архетипного, стихійного. Вода. Камінь. Дерево. Тут це не просто слова, це частина мережива доль кожного з персонажів. Дивні, моторошні, дещо романтичні історії про загублених та інакших в різних сенсах людей.
    .
    В книзі розчинено і війну, і любов, і психічні травми. Тут можна побачити конкретні країни, але не вказати точно: цей світ загублений, не окреслений ні в просторі, ні в часі. То сприймаєш як середньовіччя, то розумієш - це десь поруч. Все це описано добірними словами, смачними порівняннями та образами. Книга отримала відзнаку Книга року ВВС. При цьому, щоб я краще її зрозуміла, довелось переглянути та перечитати кілька інтерв'ю. 😊
    .
    Нагадала збірку оповідань Маргарет Етвуд Каменная подстилка. Настроєм, трішки жанром та загальною атмосферою. Враження від себе - рекомендувати таку книжку важко. Чомусь у мене таке відчуття, що зайде вона не багатьом. Мені сподобалась. Незвично. Цікаво. Згодом однозначно варто перечитати, бо є в мене передчуття того, що книга ця надзвичайно багатошарова, а я торкнулась своїм розумінням лише вершини айсберга.

  6. says:

    Певно, через те, що цю книгу нахвалюють звідусіль, мала до неї завищені очікування. Очікувала густого стилю, в якому загрузає й топиться сюжет, але ні, сюжети тут виразні і оповідання пов'язані між собою персонажами або згадками про колізії з попередніх історій.
    Найбільше сподобалося оповідання Володарка зміїв - дуже впізнавала атмосфера українських приморських містечок (хоча події розгортаються у вигаданій Землі Загублених). Загалом чогось іншого очікувала, стиль красивий, але чогось забракло, решта оповідань якось не запам'яталися

  7. says:

    Налаштуватися одразу на ритм цієї книжки завадили дуже схвальні відгуки знайомих, що її радили. Перші історії не вразили. Вони хороші, мають чудовий авторський ритм, оповідність, але чогось їм бракло. Либонь, бракло не їм, а мені. Бракло потамувати очікування. Тому відклав її на трохи і повернувся до читання згодом. І це виявилося дуже розумним рішенням. Та й наступні оповіді здаються мені сильнішими й ближчими. Чим ж про реальніші події йшлося в текстах, тим сильніше вони віддалялись від мене і навпаки. Всі ці моря й рослини, острови та екзотика, котрими бринять тексти, ніби повітря перед дощем - се дуже добре вдається авторці. Радий, що в нас є така хороша коротка проза. Вперше за кілька років трапляється мені щось настільки сильне й близьке із нашого, хай і не всі оповіді мені до душі. Раджу.

  8. says:

    3,5/5 🌟

    Оповідання мені майже завжди не заходять. Це ви вже, напевно, помітили. Моя найбільша проблема з цією книжкою була зрозуміти задум авторки, бо все це точно не просто так. Але я не зрозуміла. Що це за події, де вони і з ким відбуваються, яке їхнє приховане значення. Проте я визнаю письменницьку майстерність Катерини Калитко і ще читала би її.

  9. says:

    Дуже дивна книжка про дуже дивний світ. Якісно.

  10. says:

    Вдячність автору за книжку, а книжці - за автора.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *